Шановні учасники освітнього процесу (діти, педагоги, батьки)!

 

У квітні 20026 року психологічною службою нашої школи було проведено анонімне опитування всіх учасників освітнього процесу на предмет того, як вони оцінюють безпечність шкільного освітнього середовища, в тому числі щодо проявів булінгу. Щиро дякуємо всім за участь у опитуванні!

В опитуванні прийняли участь 65 дітей – здобувачів освіти середньої ланки (5-10 класи), 33 педагогічні працівника (вчителі та вихователі), 122 батьків.

Пропонуємо Вам ознайомитися з результатами опитування.

Здійснені висновки будуть покладені у основу плану подальших дій та  розробки конкретних рекомендацій щодо покращення умов перебування дітей у закладі.

Але хотілося б уточнити: анонімне опитування показало загальну картину, але для вирішення конкретних, індивідуальних ситуацій  адміністрація школи  та психологічна служба завжди відкриті до діалогу. Ми гарантуємо повну конфіденційність, повагу та індивідуальний підхід до кожної проблеми.

 

 Анкета «Моя школа — простір безпеки» (для здобувачів освіти)

(65 респондентів, здобувачі освіти середньої ланки)

1. Чи почуваєшся ти в безпеці, перебуваючи у школі?

Загальний фон у школі позитивний :

Переважна більшість учнів (86,2%) почуваються в школі  в безпеці або переважно в безпеці. Це свідчить про те, що шкільне середовище в цілому є стабільним та комфортним для більшості дітей.

У зоні ризику знаходяться 7 здобувачів освіти (10,8%): діти , які відповіли “Не завжди”, можуть мати ситуативні тривоги. Це може бути пов’язано з конфліктами на певних уроках, на перервах або з конкретними особами (як серед учнів, так і серед персоналу).

Хоча відсоток тих, хто почувається в небезпеці, малий (3,1%)- 2 дитини, це найважливіший показник. Наявність дітей в цій категорії вимагає негайної реакції, оскільки це може бути сигналом про систематичний булінг (цькування), фізичну загрозу в школі або по дорозі до неї, гострий психологічний дискомфорт.

2. Чи знаєш ти, що таке булінг (цькування)?

Результати опитування свідчать про надзвичайно високий рівень обізнаності учнів щодо поняття булінгу. Далі наведено детальний аналіз отриманих даних: 93,8% — сформоване розуміння. Переважна більшість респондентів не просто чули термін, а впевнені у своїх знаннях. Це вказує на ефективність попередньої інформаційної роботи (виховних годин, тренінгів, роботи психологічної служби).

6,2% – 4 дитини— часткова обізнаність. Ці  учні потребують уточнення інформації. Вони мають загальне уявлення, але не можуть чітко ідентифікувати ознаки булінгу або відрізнити його від звичайного конфлікту.

Можна говорити про відсутність «інформаційного вакууму». Та оскільки поняття вже відоме, то наступним кроком має бути відпрацювання навичок як протидіяти проявам булінгу.

3. Чи доводилося тобі бути свідком того, як когось із учнів принижували, ображали чи штовхали у школі протягом цього навчального року?

Незважаючи на високу теоретичну обізнаність, практичний зріз ситуації демонструє певні ризики:

– 58,5% учнів зазначають, що протягом навчального року  були свідками проявів приниження чи фізичної агресії. Це є  показником, що свідчить про наявність зон психологічного дискомфорту.

–  41,5 % опитаних підтвердили, що не були свідками образ чи принижень.

Показник у 58,5% свідків свідчить про те, що конфліктні ситуації в учнівському середовищі мають місце, проте вони можуть відбуватися поза зоною безпосереднього контролю педагогів (перерви, позаурочний час).

Існує розрив між знаннями та поведінкою: діти знають, що таке булінг, але це не завжди зупиняє прояви мікроагресії (штовхання, словесні образи), які вони спостерігають.

Велика кількість очевидців агресії створює ризик нормалізації такої поведінки, якщо свідки не мають чіткого алгоритму реагування.

4. Якщо ти бачиш, як когось ображають, якою зазвичай є твоя реакція?

Переважна більшість учнів (майже 77%) не залишаються байдужими до несправедливості. Цей показник складається з двох груп:

– Активні захисники (44,6%): найчисельніша група. Ці діти мають високий рівень емпатії та розвинені навички самозарадності.

– Свідомі посередники (32,3%): учні, які розуміють межі своїх можливостей і звертаються до дорослих. Це свідчить про високий рівень довіри до педагогів та батьків, а також про розуміння того, що втручання дорослих є ефективним інструментом безпеки.

Але кожен шостий учень (16,9%) обирає тактику невтручання. Це критична категорія для профілактичної роботи, оскільки спостерігачі часто стають «пасивними підкріплювачами» булінгу.

4 дітей, що складає 6,2%, своєю відповіддю продемонстрували уникнення та страх. Хоча це невеликий відсоток, їхня реакція («швидше піти») є найбільш тривожною. Це може вказувати на високий рівень особистої тривожності або пережитий негативний досвід, страх самому стати жертвою агресії  або повну відстороненість від колективу.

5. Чи стикався(лася) ти особисто з такими діями з боку інших учнів?

Відповідаючи на це питання, учні могли обирати кілька варіантів, що відображає комплексний характер можливого тиску.

Більшість опитаних (64,6%), майже 2/3 учнів вказали, що не стикалися з проявами агресії. Це позитивний показник, який свідчить про те, що для основної частини колективу середовище є комфортним. Однак 35,4% дітей (більше третини) мали негативний досвід, що є сигналом для посиленої уваги з боку психологічної служби.

Ієрархія порушень виглядає так:

– Вербальна агресія (26,2%)- найпоширеніша форма. Обзивання та висміювання часто сприймаються дітьми як «жарти», проте саме вони є фундаментом для подальшого булінгу.

– Фізична агресія та вандалізм (12,3%). Кожна восьма дитина зазнавала штовхань або псування майна.

– Соціальна ізоляція (10,8% — 7 учнів): Ігнорування є «тихою» формою насильства, яку важче помітити дорослим. Для підлітків бути «неприйнятим у групу» часто є більш болісним досвідом, ніж відкриті конфлікти.

– Кібербулінг (6,2% — 4 учні). Хоча цей відсоток найменший, він є дуже підступним через цілодобовий доступ до жертви та можливість швидкого поширення інформації.

6. Якщо тебе ображають, до кого ти звернешся за допомогою насамперед?

Цей блок демонструє, кого учні вважають своїм головним захисником та наскільки вони почуваються спроможними захистити себе самостійно.

1. Високий авторитет класного керівника (40%)

Це найпозитивніший показник опитування. Те, що майже половина учнів у разі образи йде саме до класного керівника, свідчить про:

– сформовану систему педагогічної підтримки;

– наявність емоційного контакту між вчителем та класом;

– віру учнів у те, що втручання вчителя буде конструктивним, а не призведе до ще більших проблем.

2. Схильність до самостійного вирішення конфліктів (32,3%)

Третина учнів обирає шлях «вирішу сам/сама». Це можна трактувати двояко: – з позитивної сторони: це ознака формування дорослості, асертивності та розвинених навичок медіації;- з ризикованої сторони: це може бути ознакою невіри в допомогу або страху перед тим, що звернення до дорослих вважатимуть «стукацтвом». Важливо переконатися, що ці діти дійсно вміють вирішувати конфлікти мирним шляхом, а не просто замовчують проблему.

3. Роль сім’ї та друзів (26,1%)

– до батьків (21,5%): показник є дещо нижчим за очікуваний для підліткового віку, що може вказувати на певну дистанцію між школою та домом або на бажання дитини «не засмучувати» батьків своїми проблемами.

– до друзів (4,6% — 3 учні): низький відсоток звернення до однолітків у кризовій ситуації може свідчити про те, що друзі сприймаються як партнери для дозвілля, але не як ресурс для захисту.

4. Дистанція зі шкільним психологом (1 учень)

Відповідь лише одного учня вказує на те, що психолог поки що не сприймається як «швидка допомога» першої лінії. Це поширена ситуація, оскільки психолог часто асоціюється з тестуванням або серйозними розмовами, а не з оперативним вирішенням конфлікту «тут і зараз».

7. Де найчастіше у школі відбуваються конфлікти чи неприємні ситуації?

З відповідей дітей вбачається, що епіцентром напруги є класна кімната під час перерви (75,4%). Це критично високий показник, який вказує на те, що клас є основним місцем соціальної взаємодії. Причинами такої поведінки може бути , те, що перерва — це час “скидання” стресу після уроку. Відсутність структурованої діяльності призводить до того, що енергія переростає в мікроконфлікти, штовханину або вербальну агресію. Також у класі учні почуваються вільніше, ніж у загальних зонах, що стирає межі дозволеної поведінки. Класна кімната в укритті стає вразливим місцем через обмежений простір та високу концентрацію емоцій.

Поточна поведінкова динаміка учнів є прямим наслідком синергії двох факторів: цифровізації соціальних зв’язків через дистанційне навчання (що стирає навички реальної взаємодії) та послаблення сімейного виховного ресурсу. Це створює вакуум соціальних норм, який підлітки заповнюють ситуативними, часто неконструктивними реакціями.

8. Оціни стосунки у твоєму класі:

38,5% учнів оцінюють стосунки як дружні та підтримувальні. Це свідчить, що для значної частини дітей шкільне середовище є комфортним і сприятливим для спілкування.

Ще 38,5% вважають стосунки загалом нормальними, але помічають існування окремих груп і конфліктів. Такий результат може вказувати на поділ учнівського середовища на неформальні компанії, між якими не завжди складається конструктивна взаємодія.

Разом 23% учнів сприймають атмосферу негативно: 13,8% відзначають відокремленість і принцип «кожен сам за себе», а 9,2% говорять про напружену та неприємну атмосферу. Це означає, що майже чверть опитаних відчуває певний соціально-психологічний дискомфорт.

9. Чи знаєш ти, до кого саме в школі можна звернутися і написати заяву про випадок булінгу?

Інформаційна доступність (76,9%). Це хороший результат, який вказує на те, що педагоги та психологічна служба проводять активну роз’яснювальну роботу.

Але є ті, хто «не знає» (23,1%). Кожен четвертий учень не володіє алгоритмом захисту. У масштабах середньої ланки це велика група дітей, які в разі біди залишаться наодинці з проблемою.

Звертає увагу на себе той факт, що раніше 9,2% дітей зазначили, що в школі панує «напружена атмосфера», ще 13,8% вважають, що «кожен сам за себе». Разом це 23% — цифра, що майже ідентична до відсотка тих, хто не знає, куди звертатися (23,1%). Це може  свідчити про те, що саме ті діти, які почуваються найменш захищеними та найбільш ізольованими, одночасно є найменш поінформованими про шляхи допомоги.

Анкета для батьків: «Безпека дитини в школі та булінг»

(122 респонденти)

1. Чи охоче Ваша дитина йде до школи?

Переважна більшість дітей (83% — сумарно «охоче» та «здебільшого так») мають позитивне ставлення до навчального закладу.

Групу ризику складають 14,6% дітей. Майже кожен сьомий учень проявляє ситуативне небажання йти до школи. Це може бути пов’язано з втомою   через накопичення стресу через воєнні дії на прикордонній території або велике інтелектуальне  навантаження. Також причиною може бути переважно дистанційний формат навчання, оскільки тривале навчання вдома послаблює соціальні навички та звичку до шкільного режиму. Може бути обумовлене епізодичними труднощами: конфліктами, складними контрольними роботи або страхом неуспіху.

Критичний рівень (2,4%).Невеликий відсоток дітей демонструє ознаки шкільної дезадаптації. Систематичні спроби залишитися вдома можуть сигналізувати про глибші проблеми: підвищену тривожність, систематичні конфлікти  або повну втрату інтересу до навчального процесу.

 

2. Чи знаєте Ви, що таке «булінг» (цькування)?

Дані результати демонструють надзвичайно високий рівень декларативної обізнаності серед респондентів. 100% охоплення: Жоден із респондентів не відповів «ні» або «чую вперше». Це свідчить про те, що термін «булінг» повністю увійшов у суспільний лексикон.

Переважна більшість (86,2%) вважає, що розбирається в темі глибоко.

Результати свідчать про те, що перший етап боротьби з булінгом (інформування) успішно завершено. Суспільство знає, що це таке.

Наступним кроком аналізу має бути перевірка практичних навичок: чи знають ці 86,2%, куди саме звертатися, як збирати докази та як надати першу психологічну допомогу жертві. Знання терміну — це лише фундамент, на якому має будуватися реальна модель безпечної поведінки.

2. Чи скаржилася Ваша дитина на образи з боку інших учнів протягом цього семестру?

Сприятлива зона (56,1% — “Ні”). Більше половини батьків стверджують, що діти не скаржилися на образи. Це позитивний маркер, проте він може містити похибку: не всі діти готові розповідати про конфлікти вдома, особливо в підлітковому віці.

Зона ситуативних конфліктів (40,7% — “Поодинокі випадки”). Це найбільша група ризику. Поодинокі образи часто є частиною процесу соціалізації (взаємні кпини, суперечки), але за відсутності уваги дорослих вони можуть перерости в системне цькування.

Критична зона (3,2% — “Систематично”). Це прямий показник наявності булінгу. Хоча цифра здається невеликою, у межах школи це може означати конкретну дитину, яка перебуває в стані постійного стресу.

З огляду на ці дані, варто зосередити увагу на таких кроках:

-робота з “невидимими” 3,2%: Кожен випадок систематичних образ має бути виявлений з метою подальшої роботи щодо запобігання цьому явищу.

4. Які прояви агресії дитина згадувала найчастіше? (можна обрати кілька варіантів)

Найважливішим показником є те, що 62,6% опитаних зазначили, що скарг не було. Це свідчить про те, що більшість дітей не ідентифікують себе як жертв агресії або перебувають у відносно безпечному середовищі.

Серед тих дітей, які все ж таки зіткнулися з агресією, відповіді розподілилися так:

• образливі прізвиська — 24,4%.

Це найпоширеніший вид агресії. Вербальний булінг часто сприймається дітьми як “жарти”, але він є найбільш масовим і травмуючим на рівні щоденної комунікації.

• поштовхи і фізичний тиск — 17,9%.

Друге місце посідає фізична агресія. Це тривожний показник, оскільки він свідчить про пряме порушення фізичних кордонів дитини.

• псування особистих речей — 7,3%.

Цей прояв зустрічається рідше, але вказує на цілеспрямоване намагання завдати матеріальної та психологічної шкоди.

• ігнорування, бойкот — 6,5%.

Соціальна ізоляція є однією з найважчих форм психологічного тиску, хоча за статистикою вона згадується рідше, ніж прямі образи.

• погрози або образи в соцмережах — 0%.

Цікаво, що кібербулінг у даному опитуванні взагалі не був зафіксований.

5. Як дитина оцінює свої стосунки з учителями?
6. Довірливі та доброзичливі стосунки — 79,7%

Це домінуючий показник, який свідчить про те, що переважна більшість батьків дітей бачать, що вчитель іде на контакт, а дитина не демонструє стресу після уроків. Такі стосунки є фундаментом для високої навчальної мотивації.

2. Нейтральні стосунки — 17,9%

Частина батьків  займає позицію «дистанціювання»- Нейтралітет не є негативним показником, проте це зона потенційного росту для педагогів у напрямку емоційного залучення батьків до шкільного життя.

3. Побоювання когось із вчителів — 2,4%

Це критично малий, але значущий відсоток. Навіть одиничні випадки страху можуть свідчити про авторитарний стиль викладання окремих педагогів або про індивідуальні психологічні особливості дитини (наприклад, підвищену тривожність). Це категорія «зони ризику», яка потребує уваги шкільного психолога.

6.Чи знає Ваша дитина, до кого в школі вона може звернутися по допомогу у разі конфлікту?

Позитивні тенденції (91,9% “Так”)

Такий високий показник є ознакою здорового шкільного середовища та ефективної комунікації.

Але існує зона ризику (8,1% “Ні” або “Не впевнений”)

Хоча відсоток здається невеликим, у масштабах школи це може бути значна кількість дітей, які залишаються вразливими.  Ці діти можуть відчувати себе самотніми у своїх проблемах, що підвищує ризик розвитку тривожних станів.  Незнання того, де шукати допомогу, змушує дитину або терпіти конфлікт, або намагатися вирішити його радикальними/агресивними методами самотужки.

7. На Вашу думку, чи достатньо уваги школа приділяє профілактиці булінгу?

Більшість батьків (75,6%) задоволені станом справ. Це свідчить про те, що в школі немає явних кризових ситуацій, які б доходили до домівок, а загальна атмосфера видається безпечною.

Попит на інформацію демонструє 23,6% батьків.  Тут важливо розрізняти два аспекти:

– Реальний дефіцит: Можливо, дітям справді бракує практичних навичок протидії булінгу.

– Інформаційний вакуум для батьків: батьки можуть не бачити внутрішньої кухні школи (тренінгів, бесід, годин спілкування), тому трактують свою непоінформованість як «недостатню роботу».

Чому батьки можуть «не бачать» роботу школи?

Це стається через кілька факторів:

–    Специфіка дитячої комунікації: діти рідко переповідають вдома зміст виховних годин або психологічних хвилинок, якщо вони проходили в ігровій чи ненав’язливій формі.

8. Ваші пропозиції щодо покращення безпеки в школі:

Серед пропозицій батьків варто виділити бажання батьків ознайомитись з результатом моніторингу та регулярність проведення такого опитування.