Зміст

Текстова інформація

Як допомогти дітям пережити війну

Кожен вчитель може зробити дуже багато для того, щоб заспокоїти своїх здобувачів освіти та допомогти їм розібратися зі своїми думками та почуттями стосовно війни та ïï впливу на родину. Постійний та регулярний контакт з вчителями та друзями допоможе дітям відновити відчуття безпеки. У такі часи ваша відданість, співчуття та навички стають особливо важливими та потрібними!

Не жалійте часу та зусиль для того, щоб допомогти іншим. Спілкуйтеся з колегами та керівництвом закладу освіти, діліться досвідом, страхами та проблемами — у такий спосіб ви зможете підтримати одне одного. Саме так можна привести до ладу власні думки та переживання та підготуватися до питань здобувачів освіти.

1. Варто говорити про подію на онлайн-заняттях. Не завжди корисно радити дітям “просто забути про це”. Вислухайте те, що говорять здобувачі освіти, проаналізуйте їхні відповіді та відчуття. Обговоріть з ними деякі почуття та думки, що цілком природно виникають у них за цих обставин.

2. Завжди будьте готові до діалогу зі своїми здобувачами освіти — вони повинні знати, що ви готові ïx вислухати

3. Будьте готові до непростих запитань: Наприклад, “Чому?” (людині важко зрозуміти масове знищення чи руйнування — покажіть, що ви це також не приймаєте та спробуйте надати чітке пояснення зрозумілою мовою); “Чи все буде добре?” (НЕ давайте неправдивих обіцянок чи марних надій, але розкажіть здобувачам освіти, що різноманітні рятувальні організації, міністерства та відомства, військові та поліція роблять yce можливе для відновлення миру та порядку).

4. Підтримуйте здобувачів освіти в формуванні позитивних методів подолання стресу та страху, а також допоможіть їм обрати найкращі стратегії для тієї чи іншої ситуації. В першу чергу з’ясуйте, які саме методи та стратегії   вже допомагали їм долати свої страхи чи переживання в минулому.

5. Відновіть  відчуття “нормальності”:  Будьте спокійні та зважені, заспокойте дітей i спробуйте максимально швидко повернутися до повсякденної рутини. В цьому вам допоможуть звичайні розмови – обговорення домашнього завдання тощо, але при цьому уникайте додаткового тиску на дітей. Будь-яка поведінка, що може зашкодити здобувачам освіти чи відволікати ïx, є неприпустимою.

6. Оголосіть хвилину мовчання, наприклад, на початку онлайн-заняття. Поясніть дітям, що цим ми вшановуємо загиблих i постраждалих.

7. Не забувайте піклуватися про себе — бережіть власне емоційне та фізичне здоров’я. Адже тільки здоровий учитель зможе підтримати та допомогти своїм здобувачам освіти. Діти, які бачать навколо себе впевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше повертаються в норму.

Безсоння: як допомогти собі заснути в час воєнного стану 

Потреба у сні настільки важлива, що вона переважить навіть потребу в їжі. Сон перезавантажує системи організму, дозволяє почуватися бадьорим та бути продуктивним.
Нормальний сон регулюється нейромедіаторами: мелатоніном та серотоніном, покликаними допомагати справлятися зі стресами.
Безсоння – стан, коли виникають складнощі засинання або підтримання тривалого сну, що тривають від кількох днів.
У стані стресу високий рівень адреналіну призводить до того, що навіть під час сну організм не відпочиває, а продовжує активно працювати. Від цього людина прокидається ще більш втомленою. Виникає «замкнене коло»: стрес викликає безсоння, а безсоння посилює стрес.
Тривалий стрес, високий рівень тривоги, трагічні події можуть викликати хронічне безсоння. Ситуація ускладнюється вживанням кави, чаю, напоїв із кофеїном, нікотином, алкоголем…
Найпоширенішими є такі ознаки безсоння:
– людина важко засинає, навіть якщо відчуває сильну втому протягом дня;
прокидається по кілька разів за ніч, неможливість спати вночі, відчуває втому після пробудження;
– труднощі із концентрацією уваги, відчуття сонливості вдень.
– через недосипання виникають втома, соматичні захворювання, можуть виникати галюцинації.
Якщо ви у хоча б умовно безпечному місці для налагодження режиму сну, можна використати такі способи:
1. Спробуйте лягати та вставати в один і той самий час, навіть, якщо не спиться. Варто вибрати час, коли відчуваєте найбільшу сонливість. Пам’ятайте, що перші 3 години сну дозволяють організму відновитися на 70%.
2. Намагайтеся засинати до опівночі для максимального вироблення мелатоніну
Не читайте новини мінімум за пів години до сну
3. Якщо є потреба слідкувати сигналами повітряної тривоги – краще встановлювати чергування між собою, так щоб в інших була можливість хоча б 3 годин сну без перерв
4. 20 хвилин сну протягом дня також можуть значно покращити самопочуття і відновити сили
5. Застосовуйте дихальні техніки: прислухайтеся до власного дихання, спробуйте вдихати й затримувати подих, повільно видихати
6. Перед сном застосовувати мініскринінг тілесних відчуттів: уважно прислухатися до власного дихання, зосередитися на відчуттях у пальцях рук, поступово піднімаючи внутрішній погляд уваги вище до ліктів, плечей… Так само «проскануйте» внутрішнім поглядом решту тіла.
7. Якщо не вдається заснути, спробуйте встати та зайнятися тими справами, які зазвичай приносять заспокоєння: читання книжки, в’язання…, але НЕ перегляд новин. Щойно з’явиться найменше бажання заснути, ідіть у ліжко.
8. Невеликі фізичні навантаження протягом дня та хоча б мінімальне перебування на свіжому повітрі між повітряними тривогами збільшать ймовірність вчасного засинання.
9. Відновіть, наскільки це можливо, довоєнний графік життя. Рутинні справи дозволяють відволіктися від стресу та зберігати звичний ритм життя.
Автор: кандидат психологічних наук Н. Портницька

АЛГОРИТМ (ППД) – ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ – в умовах надзвичайних ситуацій

Корисно знати кожному. Дещо з того ви можете зробити, навіть, якщо ви не є психологом і це буде помічним. Є речі, на які навіть у нинішніх мерзенних обставинах ми можемо впливати. Якщо ви опинилися поряд із людиною, що переживає гостру стресову реакцію і все ще здатні зберігати стан, що дозволяє вам читати алгоритм і слідувати простим інструкціям – можете йти по ньому.
Перша психологічна допомога:
1. Підійди
– Знайдіть сили, аби підійти.
– Представтеся, дізнайтеся ім’я потерпілого.
– Запитайте дозволу, аби поговорити.
– Запитайте, чи потрібна допомога.
– Поясніть свої цілі.
– Пам’ятайте про мову тіла.
2. Підтримай
– Знайдіть безпечне місце.
– Захистіть від зайвої уваги.
– Допоможіть знайти опору (стіна, стілець, твоя рука).
– Захистіть людську гідність (наприклад, знайти чим прикрити оголене тіло, якщо ситуація цього потребує).
– Говоріть фрази «я з тобою», «ти в безпеці», «видихай повільніше».
3. Пам’ятай про реальність
– Називайте потерпілого на ім’я.
– Запитайте, чи знає він, що сталося, де зараз його близькі.
– Поясність, де ви знаходитеся і що трапилося.
– Попросіть називати предмети, котрі вас оточують.
– Попросіть робити короткі вдихи та видихи.
4. Заохочуй
– Вислухайте уважно та зі співчуттям.
– Заспокойте з приводу реакцій – це нормальна реакція на ненормальні обставини.
– Не треба заспокоювати плач.
– Не відносьте до себе агресію.
– Уникайте припущень про переживання потерпілого.
– Не припускайте, що травмовані усі потерпілі.
– Уникайте ставити діагнози.
5. Подбай
– «Слухай, мовчи, піклуйся!»
– Допоможіть у тому, у чому можете на даний момент.
– Медична допомога.
– Психіатрична допомога (у випадку марення, галюцинацій).
– Поважайте бажання потерпілого побути на самоті, але не випускайте його з поля зору.
– Питайте про плани.
– Надайте інформацію про служби, інстанції, котрі можуть допомогти.
6. Передай
– Переадресуйте потерпілого до фахівця, який допоможе йому в подальшому.

Що таке ментальне здоров’я: навіщо воно нам і як про нього дбати?

 

Ментальне здоров’я (психічне здоров’я) – це стан благополуччя, при якому людина може реалізовувати власний потенціал, долати життєві стреси, продуктивно й плідно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти.

Що може впливати на психічне здоров’я та добробут:

– індивідуальні особливості людини (генетичні та біологічні характеристики, емоційний інтелект);

– соціальні обставини, в яких вона опиняється (соціально-економічний статус, освіта, умови праці);

– середовище, в якому вона живе (доступність основних зручностей/послуг, культурні переконання, тощо).

Ці три фактори постійно впливають один на одного та зумовлюють те, що називається психічним станом людини.

Коли ми говоримо про ментальне здоров’я – перше, про що варто думати, – це про зв’язок із собою. Варто зупинитися і запитати – як я себе відчуваю? На якому рівні моя енергія та життєві сили? Чого я потребую?

Існує 6 типів турботи про себе:

Емоційна турбота. Це дії, які допомагають нам помічати, відчувати та давати собі раду з різними емоціями, не тільки позитивними. Сюди належать: ведення щоденника, навички справлятися зі стресом і викликами, емоційна зрілість, доброзичливість та співчуття, творчість тощо.

Фізична турбота. Діяльність, яка покращує стан нашого фізичного здоров’я: спорт або фізичні навантаження (йога, фітнес тощо), гігієна сну, збалансоване харчування, відпочинок, звернення до лікарів чи на плановий огляд.

Практична турбота про себе. Дії, які підтримують стабільність у вашому житті: створення бюджету, заощадження та слідкування за витратами, відвідування курсів підвищення кваліфікації та професійний розвиток, організація робочого та особистого часу тощо.

Соціальна турбота. Дії, які спрямовані на підтримку стосунків з іншими. До прикладу: межі (встановлення своїх і дотримання чужих), ваша система підтримки (близькі люди), комунікація та проведення якісного часу з іншими.

Духовна турбота: молитва, медитація, йога, час для саморефлексії, ваші місця сили та натхнення.

Турбота про зростання та власний розвиток: хобі, ваші цінності, самоідентифікація та розуміння себе, реалізації мрій чи цілей, читання, мандри, відвідування театрів, музеїв, виставок тощо.

Ментальне здоров’я людини може змінюватися залежно від багатьох чинників. Здебільшого, воно порушується, коли вимоги соціуму, оточення або людини самої до себе перевищують її здібності та ресурси.

Що більший тиск стресорів, то менш стійкими ми стаємо. Якщо ви відчуваєте, що не справляєтеся самостійно, шукайте підтримки серед близьких людей, яким довіряєте.

 

Рекомендації педагогам щодо роботи з здобувачами освіти, які мають особливості психофізичного розвитку.

Діти із затримкою психічного розвитку

  • Зосередьте увагу на сильних сторонах дитини та спирайтеся на них у процесі навчання. Водночасбудьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках здобувача освіти.
  • Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.
  • Заохочуйте дитину, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
  • Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічної витривалість і розум працездатність учня. Будьте терплячими, якщо дитині необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з нею (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
  • Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно – складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давайте по одній, доки здобувач освіти навчиться утримувати у пам’яті одразу кілька.
  • Практикуйте прикладне застосування набутих здобувачем освіти знань.
  • Спільно з дитиною покроково аналізуйте виконання завдання.
  • Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
  • Завдання мають відповідати можливостям здобувачів освіти та виключати відчуття стійких невдач.
  • Надавайте дітям достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити їх.
  • Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте усвідомлювати найменші успіхи дитини та закріплювати їх. Здобувачі освіти з труднощами в навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до них.
  • Подолання труднощів у навчанні – це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.

Діти із дитячим церебральним паралічем (ДЦП)

  • Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела з яких ви можете отримати корисну інформацію.
  • Інколи вигляд дитини з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби та здібності.
  • Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища саме для нього. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості здобувача освіти. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретної дитини, з огляду на її індивідуальні та фізичні можливості.
  • Шлях здобувача освіти до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо).
  • Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи дітей, який завжди був готовий допомогти здобувачеві освіти з церебральним паралічем (потримати двері доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевт інструктором з лікувальної фізкультури).
  • Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у освітньому закладі та поза його межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого здобувача освіти незалежним (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп’ютера тощо).
  • 3а допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце дитини з урахуванням її фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).
  • Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження дитини, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це дитині та стежте, щоб вона не перевтомлювалася.
  • Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що дитина добре чує звуки т, к, с, п, е, ф, ш.
  • Знизьте вимоги до письмових робіт здобувача освіти. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп’ютер чи інші технічні засоби.
  • Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були у межах досяжності дитини.
  • Не обтяжуйте здобувача освіти надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.
  • Дитині необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо.

Діти із гіперактивністю та діфіцитом уваги

  • Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься.
  • Розклад уроків має враховувати обмежені можливості здобувача освіти зосереджуватися та сприймати матеріал.
  • Види діяльності на уроці мають бути структурованими для дитини у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.
  • Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.
  • Здобувачеві освіти важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання; контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб дитина встигла працювати у темпі всього класу.
  • Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.
  • Знаходьте різноманітні можливості для виступу дитини перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо).
  • Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу здобувача освіти та був максимально інформативним.
  • Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв’язок емоційно реагуйте на найменші досягнення.
  • Необхідно постійно заохочувати дитину, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.
  • Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.
  • Спирайтеся на сильні сторони здобувача освіти, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності до якої він виявляє інтерес.
  • У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій дитини, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців.
  • Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками здобувача освіти.
window.dataLayer = window.dataLayer || []; function gtag(){dataLayer.push(arguments);} gtag('js', new Date()); gtag('config', 'UA-126747481-9');