Зміст

Хлібні крошки

Текстова інформація

Перший клас – важливий і хвилюючій етап в житті батьків та дітей!!!

Пам’ятка “Поради батькам п’ятикласників”

Період адаптації здобувачів освіти 5 класів до навчання є одним із найважчих періодів шкільного життя. Тому батькам необхідно дотримуватись деяких порад задля успішної соціалізації своєї дитини в закладі освіти.

Пам’ятка

  • цікавтеся шкільним життям дитини, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте шляхи розв’язання конфліктів;
  • повідомте класному керівнику про події, що відбулися в родині та вплинули на психологічний стан дитини;
  • обговоріть із класним керівником, практичним психологом зміни в поведінці дитини;
  • допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, для цього запропонуйте описати вчителів, визначити їхні особливі риси;
  • Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися по допомогу до класного керівника, практичного психолога;
  • Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і запитувати про заняття тощо;
  • непослаблюйте одразу контроль за учбовою діяльністю дитини, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку;
  • пам’ятайте,що головними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння;
  • розмовляйте з дитиною про школу у вільний від домашніх справ час:
    • запам’ятовуйте імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє;
    • використовуйте їх надалі для того, щоб спілкуватися з дитиною на подібні теми;
  • радійте успіхам дитини в закладі освіти та висловлюйте занепокоєність, якщо у неї не все вдається;
  • не встановлюйте покарань і заохочень, адже вони можуть зумовити виникнення емоційних проблем у дитини;
  • допомагайте дитині виконувати домашні завдання:
    • демонструйте власну зацікавленість змістом домашніх завдань;
    • допоможіть дитині з’ясувати запитання щодо виконання домашніх завдань;
    • не підказуйте правильні відповіді під час розв’язання домашніх завдань, нехай дитина знайде їх самостійно;
    • допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають в закладі освіти;
  • з’ясуйте інтереси дитини, а потім встановіть їх зв’язок з навчальними предметами. Наприклад,любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книжки: подарувати книжку, на основі якої вибудовано сценарій фільму;
  • поспостерігайте, що дитина робить із задоволенням. Наприклад, танцює, грає у футбол або працює за комп’ютером. Надайте дитині більше можливостей розвивати свої сильні сторони і таланти;
  • дізнайтеся, як дитина ліпше засвоює матеріал: виконує практичні завдання, спостерігає за кимось (чимось) чи слухає когось? Допоможіть дитині навчатися, використовуючи свої сильні сторони;
  • дозвольте дитині виконувати певну роботу по господарству. Це може додати їй упевненості в собі та дасть змогу відпрацювати певні навички. Розподіліть завдання на маленькі кроки, похваліть зусилля дитини;
  • спілкуйтесь з батьками, чиї діти відчувають труднощі в навчанні. Батьки можуть надати вам практичні поради та емоційну підтримку;
  • шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосовувати знання, які вона здобуває в закладі освіти, та в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню;
  • докладайте значних зусиль для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу вдома,коли в житті дитини відбуваються зміни:
    • намагайтеся уникати великих змін чи порушень у домашній атмосфері;
    • пам’ятайте, що спокій домашнього життя дасть змогу дитині ефективніше розв’язувати проблеми в закладі освіти;
  • налагодьте добрі стосунки з учителями-«предметниками» дитини: обмінюйтеся інформацією про успіхи дитини вдома та в закладі освіти.

Під час переходу здобувачів освіти з початкової до основної школи у них значно зростає нервово-психічне напруження та напруження серцево-судинної системи. Тому в перші дні навчання у п’ятому класі в здобувачів освіти спостерігається низький рівень працездатності, уваги.

П’ятикласники адаптуються до нових умов навчання так само складно, як і під час вступу до закладу освіти. Особливі труднощі в адаптації переживають ті здобувачі освіти, які до п’ятого класу перейшли з іншої школи, а інколи — з іншого населеного пункту.

Ipr

Отже, серйозними випробуваннями для психіки учня п’ятого класу є:

  • різка зміна умов навчання;
  • розмаїтість і якісне ускладнення вимог, що висувають перед здобувачем освіти різні вчителі-«предметники»;
  • зміна позиції старшого здобувача освіти в початковій школі на наймолодшого в основній.

Більшість здобувачів освіти переживають перехід із початкової школи до основної як важливий крок у своєму житті. Поява декількох учителів-«предметників» із різними вимогами, характерами, стилем викладання є для них очевидним показником дорослішання.

Дехто з здобувачів освіти п’ятого класу усвідомлює своє нове становище як шанс заново почати шкільне життя, налагодити стосунки з учителями. Ці здобувачі освіти з гордістю розповідають батькам, родичам і друзям про свої успіхи в закладі освіти.

Умови, що змінилися з переходом здобувачів освіти до основної школи, характеризуються високим рівнем вимог до:

  • інтелектуального й особистісного розвитку здобувачів освіти;
  • ступеня сформованості знань, умінь і навичок.

Після переходу до основної школи в житті здобувачів освіти відбулися такі зміни:

  • збільшився обсяг і кількість навчальних предметів;
  • посилилося значення багатопредметного навчання;
  • розширилося коло вчителів-«предметників», з якими здобувачі освіти мають систематично спілкуватися;
  • на зміну першій учительці прийшов класний керівник;
  • відбувся перехід на кабінетну систему навчання.

Для здобувачів освіти у цей період характерні, зазвичай:

  • низька організованість;
  • неуважність і недисциплінованість на заняттях;
  • зниження інтересу до навчання і його результатів;
  • зниження самооцінки;
  • високий рівень тривожності.

Ознаки успішної адаптації п’ятикласника:

  • успішне засвоєння навчального матеріалу;
  • готовність до виконання вимог учителів без попереднього заохочення;
  • адекватне сприймання оцінок учителя;
  • активність, уважність, стриманість на заняттях;
  • легке орієнтування у школі та на її подвір’ї;
  • позитивне оцінювання здобувачем освіти власних дій і результатів докладених зусиль;
  • спілкування з однокласниками та здобувачами освіти старших класів;
  • рухливість на перервах.

Слід пам’ятати: якщо процес адаптації затягнувся, в здобувачів освіти можуть спостерігатися функціональні відхилення, за таких обставин необхідно звернутися до практичного психолога.

 

Як говорити про війну з дітьми, які мають інтелектуальні порушення

Знання допомагають знизити тривогу. Якщо Ви не поясните дитині ситуацію, вона буде будувати здогадки сама, що може викликати зростання занепокоєння.

✅ Якщо рівень розвитку дитини дозволяє задавати питання і розуміти відповіді – потрібно відповідати доступному їй рівні.

✅ Забезпечте візуальну підтримку малюнками, простими символами як для розуміння мовлення, так і можливості вираження власних переживань дитини.

✅ Важливо донести реальну інформацію, але уникати складних деталей та подробиць.

✅ Якщо дитина весь час повторює одні і ті самі (або схожі) запитання, повторюйте відповіді стільки разів, скільки це їй потрібно. Таке повторення допомагає засвоювати та обробляти отриману інформацію.

✅ Важливо! Не говоріть фрази на кшталт “Все добре, нема про що хвилюватися”. Діти сприймають і відчувають, що щось не так, що є якісь зміни, і важливо не заперечувати це їхнє внутрішнє чуття.

Як допомогти дитині подолати надмірну тривогу?

Нижче – запитання та підказки для розмов з дитиною, що допоможуть знизити рівень її стресу, подолати тривогу чи страх.
 Що? Де? Яке?
1. Що ти відчуваєш зараз? (запитуйте, називаючи різні емоції, почуття, щоб допомогти дитині назвати їх вголос – страх, тривога…).
2. Покажи місце, де воно знаходиться в тілі (сонячне сплетіння, живіт, горло…).
3. Яке воно? (колір, вага, як звучить, як пахне, яке на дотик. Чим яскравіше ви разом з дитиною його опишете, тим краще)
4. Як (в який спосіб) його можна звідти дістати? (висмоктати гігантським пилососом, витягнути руками, видихнути, проколоти і випустити назовні… Пофантазуйте разом з дитиною, знайдіть спосіб, який їй сподобається).
5. Яким почуттям чи емоцією ти хочеш замінити свій страх? (спокій, розслаблення, радість, щоб стало легше…)
6. А яке це (позитивне) почуття? (якого кольору, як пахне, яке на дотик…)
Разом з дитиною уявіть і проговоріть, як воно виникає в тілі, заповнює те місце, де був страх, наповнює кожну клітинку тіла.
Дихання
Правильно дихайте самі та разом з дитиною, якій допомагаєте.
Вдих животом (живіт має надуватися, наче повітряна кулька)
Видих повільно через рот (просто розслаблюємо живіт, рот привідкритий, наче повільно задуваєте свічку)
Видихаємо у 2 рази повільніше, ніж вдихали.
Наприклад, під час вдоху подумки рахуємо до 4-х, а під час видиху – до 8-ми.
Таких дихальних циклів (вдих-видих) потрібно мінімум 10-15.
Спокійне місце
Попросіть дитину пригадати та уявити улюблене місце, де вона була максимально розслаблена, де їй було добре. Наприклад, на морі або у лісі, поруч з рідними.
Допоможіть їй пригадати та відчути, які у тому місці були звуки, кольори, відчуття шкіри…
Допомагайте їй подумки залишатися у цих думках, відчуттях, допоки вона не почне дихати повільніше, розслабиться.
І за будь-якої нагоди обіймайте дитину (якщо вона не проти). Нагадуйте про вашу любов та те, що ви завжди подбаєте про неї.
За матеріалами Н. Лапшової

Допомога дитині, яка проявляє агресію

Злість – базова реакція, яку ми проявляємо у відповідь на небезпеку. Це необхідна і активна емоція, вона допомагає діяти швидко і вижити.
Агресія та злість зараз – нормальна реакція на ненормальну ситуацію навколо.
Дорослі можуть уміти справлятися з агресією, використовуючи її енергію на активні дії для роботи, турботи про безпеку – себе та людей поруч.
Як і інші емоції, злість та агресію потрібно «відреагувати», проявити, прожити.
Діти почасти не розуміють, що з ними відбувається.
Чим меншою є дитина, тим складніше їй навчитися керувати емоціями без допомоги батьків, дорослих.
За можливості і з урахуванням побажань дитини, залучайте її до таких ігор:
1. Бій подушками
Всім знайомий спосіб зігнати фізичну агресію у відносно безпечний спосіб. Кожен учасник бере «знаряддя» у вигляді подушки і скидає всю накопичену енергію та напругу.
2. Боксерська груша
– в якості боксерської груші можна використовувати подушку;
– як варіант, можна «боксувати» уявну боксерську грушу, здійснюючи відповідні рухи в повітрі.
3. Папір
– паперові «сніжки», якими можна кидатися один в одного;
– паперовий «феєрверк»: порівнюємо яскравий папір та розкидаємо його, наче салют;
– папір можна хаотично рвати або зминати;
– як один із варіантів відпрацювання, можна попередньо написати або намалювати на папері все, що злить, вербалізувати або символізувати свою агресію, а після цього порвати його, подрібнити на найменші елементи, спалити, викинути і т.п;
– ще одним варіантом є створення колажів із подрібненого паперу, іншими словами, створення щось нового з того, що зруйноване.
4. Тупання ногами
Можна задати ритм змагання: чим гучніше та інтенсивніше – тим краще.
5. Пластилін або тісто
– його можна інтенсивно розминати, вкладаючи туди всю свою накопичену енергію;
– можна розтирати пластилін по картону;
– запропонуйте дитині символічно створити об’єкт своєї злості, а після цього цей об’єкт знищити (роздавити, викинути, поламати і т.п).
6. «Мішечок крику»
Можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик. Чим більш гучний крик – тим кращий результат.
7. «Гроза»
Просимо зробити глибокий вдих. Після цього видихаємо зі звуком, на видиху гучно тупаємо ногами, хлопаємо в долоні, повторюючи грозу.
8. «Піца»
Можна використовувати рельєфний м’ячик, можна просто долонями.
Здійснюйте рухи, наче розкатуєте тісто на піцу (рухи мають бути глибокі), погладжуючи дитину «змастіть» соусом, різними динамічними рухами викладіть на тісто «начинку».
Гра цікава тим, що дорослий може мінятися з дитиною місцями і таким чином відпрацьовувати свою енергію.
9. «Ображалки»
Дорослий з дитиною стають один навпроти одного і кидають м‘яч. Кидаючи м’яч іншому, гравець називає іншого дозволеним образливим словом. Наприклад, «ти – сосиска», «ти – редиска» і т.п.
10. «Цунамі»
Дуємо на воду з максимальною силою, створюючи хвильки на поверхні.
11. «Повітряний футбол»
Використовуємо м‘ячик для пінг-понгу або кульку з пінопласту. Нехай дитина, видихаючи (дмухаючи) намагається рухати м’ячик без допомоги рук.
12. «Ураган»
Запропонуйте дитині набрати повні груди повітря та здути Вас. Для більшої достовірності, створюйте вигляд, що Вам важко протистояти такому повітряному потоку.
13. «Плювалки»
Гра з нашого дитинства. Через основу ручки можна плювати/видувати по мішені скручені паперові кульки/кісточки/намистинки.
14. «Сумо»
Запхаєте подушки під футболку собі та дитині. Дорослий стає на коліна, щоб бути на рівні дитини. Імпровізовані борці сумо мають битися імпровізованими животами.
15. «Боулінг»
– пропонуємо дитині м’ячем збивати розставлені об’єкти;
– можна персоналізувати гру і збивати те, що уособлює або провокує злість чи агресію дитини.
16. «Перестрілка»
Дехто з дітей чув звуки вибухів або перестрілки. Так чи інакше відтворення цього досвіду було і буде присутнє у дитячих іграх. Для гри можна використовувати водні пістолети або будь-які інші з поролоновими кулями.
17. «Соковижималка»
Запропонуйте дитині уявити, що в її руках апельсин/лимон. Дайте завдання «витиснути» цей фрукт наскільки може сильно, щоб вичавити якомога більше соку.
18. «Бої горобців»
Дітям пропонується присісти, обхопити руками коліна. Стрибаючи боком, діти легенько штовхаються, імітуючи войовничих горобців. Якщо хтось забирає руки – він вибуває з гри.
19. Малювання
Дайте дитині набір аркушів (А4 або більшого формату) та знаряддя для малювання. Вона може брати олівці/фломастери і динамічно рейдати по паперу, зганяючи таким чином енергію.
20. «Клубок»
Пропонуємо дитині клубок ниток і даємо завдання розмотати його настільки, наскільки багато в ній злості чи агресії. Коли дитина вирішить, що достатньо клубка розмотано – даємо завдання якнайшвидше його змотати.
21. «Пружинка»
Запропонуйте дитині уявити, що вона стала пружинкою. Необхідно якомога глибше присісти, а потім якомога вище стрибнути. Можна повторювати декілька «вистрілів» пружинки підряд.
22. «Рубання дров»
Рубати дрова насправді не обов’язково. Достатньо моделювати процес. Продемонструйте дитині як це робиться. Подбайте, щоб в неї було достатньо місця для здійснення рухів. Запропонуйте «закидати» уявну сокиру якомога вище над головою, а коли вона внизу «розрубує» колоду, супроводжувати це голосовим вигуком «На!», «Ха!» і т.п.
23. Ігри з піском та крупами
– крупи та пісок можна розкидати, створюючи ефект феєрверку;
– з піску можна будувати замки та руйнувати їх;
– свою лють, агресію можна закопувати у пісок або крупу;
– їх можна використовувати як платформу для побудови свого альтернативного світу, в якому діють правила та закони дитини.
24. Ігри з водою
Вода надзвичайно ефективно забирає надлишкову енергію, напругу, енергію злості та агресії.
– її можна переливати з однієї посудини в іншу;
– можна топити легкі пластмасові фігурки і спостерігати як вони «вистрибують» з води;
– струменем води можна збивати порожні ємності від шампуню тощо.
За матеріалами А. Романик

Поради батькам щодо допомоги дітям в умовах інформаційної та небезпеки розв’язання «гарячої» війни

Всі відчувають значну напруженість, що є зараз у суспільстві, сім’ях, психіці людей. Ми зіткнулись із величезною інформаційною війною і з безпосереднім початком бойових дій. У цей, такий нелегкий для нашого суспільства час є дорослі, які адекватно сприймають ситуацію і виважено на неї реагують, є й такі, яким важко пристосуватися до того, що проблеми виникають одна за одною і все ще незрозуміло, яким чином будуть розв’язані.

Але нам варто звернути увагу на одну річ – на те, що поруч із нами майбутнє нашого народу – наші діти. І нам, дорослим, батькам, які несуть відповідальність за їхній фізичний та психічний розвиток, варто подумати, яким чином вберегти душевну рівновагу дітей і зменшити прояви стресу, що можуть виникнути від надмірного напруження, яке нагнітають у своїх виступах політичні діячі, передачі, де виступають різні експерти, і від тієї інформаційної війни, яка наступає з усіх нам добре відомих телевізійних каналів, тощо. Ситуація склалася непроста, ми не знаємо, коли вона скінчиться, але в чому ми можемо бути впевнені – в тому, що цей час настане. Сьогодні ж нам потрібно подбати про дітей.

Що можна і корисно робити?

Неможливо ізолювати дитину від подій, які відбуваються. Але можна робити таке:

– Надавати дитині інформацію про те, що відбувається, але з урахуванням її віку, рівня розуміння. Надмірна кількість інформації може залякати малих дітей, викликати страхи, почуття небезпеки та безпорадності. З іншого боку, інформація, подана зрозумілою мовою, дасть дитині можливість усвідомити, що відбувається насправді. Дитина може ставити додаткові питання. У такому випадку слід обов’язково відповісти. Якщо ж дитина не хоче обговорювати якесь питання, наполягати не варто.

– Важливо приділити дитині увагу. Турбота з боку дорослого допоможе їй говорити про свої почуття, висловити свої думки та роздуми. Якщо дитина захотіла поговорити з вами, краще підтримати, заохотити розмову, щоб вона мала простір для вираження своїх переживань.

– Відстежуйте свою реакцію на те, що відбувається. Дітям властиво спостерігати за дорослими, які є значимими для них, за їхніми реакціями, діями. Тому важливо зберігати спокій і транслювати його дитині. Зрозуміло, що дорослому також не слід носити всі переживання в собі, бажано мати в оточенні когось, із ким можна обговорити ситуацію.

– Для подачі новин характерно, що одні й ті самі події демонструються по всіх телевізійних каналах багато разів. Серед сюжетів, які транслюються, може бути багато агресивних, тяжких для сприйняття. Якщо ж такі сюжети переглядають малі діти, це може їх дуже вразити і призвести до безсоння, нічних кошмарів, або ж дитина може почати надміру чіплятися за батьків, тому що починає за них хвилюватися. Тому краще подбати про те, щоб такі сюжети малі діти не переглядали.

– Займіться з дитиною тим, що вона любить робити разом з вами: почитайте книжку, пограйтеся іграшками, погуляйте на свіжому повітрі тощо. Перегляньте улюблені мульт-, кінофільми.  Обійняти та пригорнути дитину також дуже корисно для зняття напруження.

– Максимально підтримуйте звичний розпорядок дня – це дасть можливість дитині почуватися безпечно, дасть відчуття, що є певні речі, які для неї залишаються стабільними.

– Звертайте увагу на різні прояви стресу. Якщо потрібно, звертайтеся до фахівців по допомогу.

– Краще за все допомагає дитині дорослий, який не забуває піклуватися про власний душевний стан. Не вплутуйтесь у суперечки, бережіть енергію для близьких людей, спілкуйтеся з тими, хто для вас є приємним і дає вам підтримку. Долучайтесь до активної діяльності.

– Разом з дитиною будуйте плани на вечір, на вихідні, на майбутнє.

 

Безсоння: як допомогти собі заснути в час воєнного стану 

Потреба у сні настільки важлива, що вона переважить навіть потребу в їжі. Сон перезавантажує системи організму, дозволяє почуватися бадьорим та бути продуктивним.
Нормальний сон регулюється нейромедіаторами: мелатоніном та серотоніном, покликаними допомагати справлятися зі стресами.
Безсоння – стан, коли виникають складнощі засинання або підтримання тривалого сну, що тривають від кількох днів.
У стані стресу високий рівень адреналіну призводить до того, що навіть під час сну організм не відпочиває, а продовжує активно працювати. Від цього людина прокидається ще більш втомленою. Виникає «замкнене коло»: стрес викликає безсоння, а безсоння посилює стрес.
Тривалий стрес, високий рівень тривоги, трагічні події можуть викликати хронічне безсоння. Ситуація ускладнюється вживанням кави, чаю, напоїв із кофеїном, нікотином, алкоголем…
Найпоширенішими є такі ознаки безсоння:
– людина важко засинає, навіть якщо відчуває сильну втому протягом дня;
– прокидається по кілька разів за ніч, неможливість спати вночі, відчуває втому після пробудження;
– труднощі із концентрацією уваги, відчуття сонливості вдень.
– через недосипання виникають втома, соматичні захворювання, можуть виникати галюцинації.
Якщо ви у хоча б умовно безпечному місці для налагодження режиму сну, можна використати такі способи:
1. Спробуйте лягати та вставати в один і той самий час, навіть, якщо не спиться. Варто вибрати час, коли відчуваєте найбільшу сонливість. Пам’ятайте, що перші 3 години сну дозволяють організму відновитися на 70%.
2. Намагайтеся засинати до опівночі для максимального вироблення мелатоніну
Не читайте новини мінімум за пів години до сну
3. Якщо є потреба слідкувати сигналами повітряної тривоги – краще встановлювати чергування між собою, так щоб в інших була можливість хоча б 3 годин сну без перерв
4. 20 хвилин сну протягом дня також можуть значно покращити самопочуття і відновити сили
5. Застосовуйте дихальні техніки: прислухайтеся до власного дихання, спробуйте вдихати й затримувати подих, повільно видихати
6. Перед сном застосовувати мініскринінг тілесних відчуттів: уважно прислухатися до власного дихання, зосередитися на відчуттях у пальцях рук, поступово піднімаючи внутрішній погляд уваги вище до ліктів, плечей… Так само «проскануйте» внутрішнім поглядом решту тіла.
7. Якщо не вдається заснути, спробуйте встати та зайнятися тими справами, які зазвичай приносять заспокоєння: читання книжки, в’язання…, але НЕ перегляд новин. Щойно з’явиться найменше бажання заснути, ідіть у ліжко.
8. Невеликі фізичні навантаження протягом дня та хоча б мінімальне перебування на свіжому повітрі між повітряними тривогами збільшать ймовірність вчасного засинання.
9. Відновіть, наскільки це можливо, довоєнний графік життя. Рутинні справи дозволяють відволіктися від стресу та зберігати звичний ритм життя.
Автор: кандидат психологічних наук Н. Портницька

Чим зайняти і заспокоїти дитину під час повітряної тривоги під час перебування у сховищі (навіть, якщо це ванна кімната)

1. Якщо вашій дитині подобається, щоб їй розчісували волосся, то візьміть з собою розчіску. Рухи робіть повільні і плавні. Тією ж розчіскою можна злегка (або і сильніше промасажувати дитині стопи, долоні, руки, ноги, спину).
2. Попросіть, щоб дитина розчісала або промасажувала щіткою вас! Не забувайте вголос виражати вдячність і задоволення.
3. Читайте книжки, вірші або розповідайте ті, які пам’ятаєте. Намагайтесь говорити спокійним і розміреним голосом. Якщо у вашої дитини є улюблена книга (вірш, казка) і вона просить весь час саме її, то повторюйте її хоч і 100 разів! Бо передбачуваність – це безпека, це заспокоює.
4. Візьміть з собою папір, будь який записник і ручку або олівець. Спробуйте дудлінг. Це просте малювання візерунків або зображень. Можна намалювати рибок, кружки, квадрати, листочки або інше за вашим бажанням. І разом з дитиною заповнювати кожен елемент різними візерунками, лініями і т.п.

Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити?

  • Дати дитині відчуття безпеки та відповідати на запитання
Діти мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь. Дорослим треба бути готовими терпляче відповідати на питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.
  • ◻️ Давати тілесний контакт
У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.
  • ◻️ Підготуватися до розмови
Бути готовим, коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
  • ◻️Відповідати лише на поставлене питання
Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
  • ◻️ Проговорювати рутинні речі
Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
  • ◻️ Нагадати, хто є поруч з дитиною
Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.
  • ◻️ На небезпечній території повторювати план дій
Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, та чого не можна робити.
Джерело: osvitoria

АЛГОРИТМ (ППД) – ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ – в умовах надзвичайних ситуацій

Корисно знати кожному. Дещо з того ви можете зробити, навіть, якщо ви не є психологом і це буде помічним. Є речі, на які навіть у нинішніх мерзенних обставинах ми можемо впливати. Якщо ви опинилися поряд із людиною, що переживає гостру стресову реакцію і все ще здатні зберігати стан, що дозволяє вам читати алгоритм і слідувати простим інструкціям – можете йти по ньому.
Перша психологічна допомога:
1. Підійди
– Знайдіть сили, аби підійти.
– Представтеся, дізнайтеся ім’я потерпілого.
– Запитайте дозволу, аби поговорити.
– Запитайте, чи потрібна допомога.
– Поясніть свої цілі.
– Пам’ятайте про мову тіла.
2. Підтримай
– Знайдіть безпечне місце.
– Захистіть від зайвої уваги.
– Допоможіть знайти опору (стіна, стілець, твоя рука).
– Захистіть людську гідність (наприклад, знайти чим прикрити оголене тіло, якщо ситуація цього потребує).
– Говоріть фрази «я з тобою», «ти в безпеці», «видихай повільніше».
3. Пам’ятай про реальність
– Називайте потерпілого на ім’я.
– Запитайте, чи знає він, що сталося, де зараз його близькі.
– Поясність, де ви знаходитеся і що трапилося.
– Попросіть називати предмети, котрі вас оточують.
– Попросіть робити короткі вдихи та видихи.
4. Заохочуй
– Вислухайте уважно та зі співчуттям.
– Заспокойте з приводу реакцій – це нормальна реакція на ненормальні обставини.
– Не треба заспокоювати плач.
– Не відносьте до себе агресію.
– Уникайте припущень про переживання потерпілого.
– Не припускайте, що травмовані усі потерпілі.
– Уникайте ставити діагнози.
5. Подбай
– «Слухай, мовчи, піклуйся!»
– Допоможіть у тому, у чому можете на даний момент.
– Медична допомога.
– Психіатрична допомога (у випадку марення, галюцинацій).
– Поважайте бажання потерпілого побути на самоті, але не випускайте його з поля зору.
– Питайте про плани.
– Надайте інформацію про служби, інстанції, котрі можуть допомогти.
6. Передай
– Переадресуйте потерпілого до фахівця, який допоможе йому в подальшому.

“Складна поведінка” підлітків – це НОРМАЛЬНА поведінка підлітків

169326131 3924463804273714 740892825192355884 N (1)
Правда в тому, що типова поведінка підлітків йде у розріз із сприйняттям “типовості” у дорослих) І це… абсолютно нормально)
Стан справ з поведінкою тінейджера спровокований частково фізіологічно – перенасичення гормонами росту, статевого дозрівання та стресу. Також впливають особливості дозрівання мозку у цьому періоді – з 13 до 18 років.
Підлітки в нормі розвитку, як правило, поводяться нестерпно, обезцінюють дорослих та шукають собі пригод. Таким чином проявляється криза незалежності – етап остаточної сепарації від батьків. Найуспішніший варіант, який доводилося спостерігати, це коли підліток спрямовує цю енергію дорослішання на лідерство у своєму середовищі (спортивні досягнення, музична освіта, патріотичні середовища Пласту, наприклад, тощо). Важливо, щоб це відбулося не з примусу батьків, а саме з власної ініціативи підлітка.
А правда в тому, що ця криза мине, як минула криза 3-х років.) І її інтенсивність та амплітуда співвідноситься саме з кризою трирічок. А щоб пройти цю кризу поряд з підлітком, бути для нього підтримуючим дорослим, авторитетом, на який можна спертися, важливо:
❗️не критикувати, а давати зворотній зв’язок (за вимогою);
❗️не контролювати, а поступово віддавати відповідальність у руки підлітка;
❗️не повчати, а бути в ролі спостерігача-тренера-консультанта;
❗️не порівнювати себе з дитиною, а ділитися власним досвідом (за вимогою).
Автор статті: Ольга Колесникова-Чмель (сімейний та дитячий психолог)

Як розмовляти з дитиною

Процес виховання дитини є однією з найскладніших задач, які ставить перед людиною життя. Здавалося б, це навпаки має бути досить легко, адже йде мова про власну дитину, про свою кров і плоть. Але кожен батько й матір неодмінно стикаються з нерозумінням дитини, рівно як і з власними марними спробами осягнути її. Саме тому ми підготували матеріал з деякими загальними принципами, спираючись на які можна досягти дійсно вражаючих успіхів у налагоджені стосунків з дітьми.

  • Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особистість, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

  • Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну та здібну?

Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів – висловили своє невдоволення. Схвалень та заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань та критики.

  • Ваша дитина особлива!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими.

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з’явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».

Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилися сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається та чим ви їй можете допомогти.

  • Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам’ять чи пам’ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?

Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

  • Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з’явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

  • Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. В такому випадку дитина буде почувати себе учасником, а не об’єктом примусу.

  • Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

За що не можна “карати” дитину

Чи замислювалися ви коли-небудь, за що найчастіше караєте свою дитину? У більшості випадків, причина батьківського невдоволення не в самому вчинку дитини, а в тому, що своїми діями вона змушує батьків здійснювати, якісь додаткові рухи, заважає їх комфорту. Адже нам так не хочеться прати забруднені речі, витирати пролиту воду, міняти свій розпорядок дня. І тому ми виставляємо нашим дітям масу заборон та обмежень.

Але караючи дитину за якийсь вчинок, пам’ятайте, що в подальшому їй буде складно реалізувати свій потенціал через власний страх щось зробити неправильно.

Якщо ви не готові жертвувати повноцінним розвитком дитячої особистості, спробуйте не карати дитину за наступні речі.

  1. Помилки – діти на них вчаться.
  2. Повільність – діти вчаться поступово.
  3. Активність – навіть на людях – це нормально!
  4. Негативні емоції – кожен має право на них.
  5. Неуспішність в навчанні – хваліть за зусилля, підтримуйте.
  6. Ненавмисна шкода – дитина вчиться обережності.
  7. Вимагання більшого – дитина вчиться обережності.
  8. Незгода з батьками – дитина вчиться бути особистістю. Пояснюйте, але будьте авторитетом.
  9. Відмінність від інших (фізична чи психологічна)

В цьому й усьому іншому: замість “покарання” – демонструйте, пояснюйте НАСЛІДКИ ДІЙ дитини.

ЗРОЗУМІЙТЕ ЧОМУ НАСПРАВДІ ДИТИНА ТАК ВЧИНИЛА (ВТОМА, ГОЛОД, НЕСТАЧА УВАГИ, ПІДТРИМКИ ТОЩО) ТА ДОПОМОЖІТЬ ЇЙ ВПОРАТИСЯ З ПРИЧИНОЮ

Пам’ятка про почуття

  • Злість

Злість найчастіше з’являється спонтанно, без видимої причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після несподіваного спалаху злості вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Насправді дитина перебуває у відчаї, що сама не в змозі впоратися зі своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.

Що робити дорослим?

Так, саме батькам буває особливо важко в таких ситуаціях, але допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травми, а також специфічні спогади про втрату. Наприклад, дитина, яка втратила близького друга, може проявляти занепокоєння, коли інші діти говорять про особисті стосунки.

Намагайтеся в такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить або погано вихована. Ця злість — прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже збагне, що ви розумієте її почуття і допомагаєте з ними справлятися.

Ви також можете спробувати допомогти дітям зрозуміти, чому вони проявляють агресію і жорстокість в тій чи тій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість. і в подальшому намагайтеся стежити за такими проявами й обережно підказуйте дітям, як краще контролювати свою поведінку. Якщо ж агресія не зникає, варто звернутися за допомогою до психолога.

  • Жорстокість

Деякі діти молодшого віку в іграх бувають більш агресивними і жорстокими, ніж старші. Наприклад, вони б’ються, кусаються, штовхаються, серйозно ображають інших дітей і дорослих.

Іноді жорстокість починається з проявів занепокоєння, збудження, які поступово наростають. Дитина поводиться все нахабніше, перестає слухатися і реагувати на заклики «заспокоїтися». Буває, що в грі вона знову і знову повторює пережите, таким чином намагаючись зменшити біль або змінити смертельний результат минулого. Наприклад, дитина імітує похорон, знущається над тваринами або вбиває комах. Постарайтеся зрозуміти. Жорстокість у цьому випадку не пов’язана з відсутністю моралі або співчуття до ближніх.

До того ж важливо пам’ятати, що багато дітей пережили таку травму, яка сильно перевершує їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Не маючи кращого способу подолати неприємні спогади і почуття безпорадності, дитина намагається опанувати свої почуття, як би «програючи» їх, перетворюючи страх і занепокоєння в жорстокість. Так вона почувається на мить впевненіше і сміливіше.

Що робити дорослим?

Заохочуйте грати, займатися спортом і допомагайте знайти вихід почуттям. Намагайтеся встановити довірливі відносини. Для цього не сваріть, але і не потурайте жорстокості. Не бійтеся говорити в таких випадках і про свої почуття: «Мене засмучує, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся дотримуватися однієї лінії в своїй поведінці.

Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розсердився. Це нормально після того, що ми пережили. Деякий час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле».

Будьте обережні зі своїми словами. Іноді дуже хочеться сказати: «бандит», «тугодум» або що-небудь у такому дусі. Але сказані близькою людиною різкі слова, оцінки можуть стати справжнім ярликом. Це тільки посилить травму і затримуватиме процес «одужання». Допоможе стримуватися і постійне усвідомлення того, що дитиною рухає не жорстокість або «тупість», а ті травматичні події, втрати і нещастя, які вона пережила. Також не варто нехтувати консультацією у психолога, щоб впоратися з багатьма проблемами, що виникли з деструктивною поведінкою.

  • Безсоння

Діти часто прокидаються від тихого звуку і довго не можуть заснути. їхній сон переривчастий і сповнений кошмарів, а прокинувшись, вони почуваються втомленими. Невиспана дитина погано концентрується на уроках і часто буває роздратована.

Що робити дорослим?

У найтривожніший час ви тимчасово можете спати з дитиною. Дайте їй зрозуміти, що ви поруч, а вона — у безпеці.

Можливо, дитина буде швидше заспокоюватися, якщо ви просто обіймете її. Згодом у спокійній атмосфері обговоріть, коли саме ви повернетеся до звичного способу вкладання і сну. Щоб полегшити відвикання від вашої присутності, ви можете посидіти поруч з ліжечком, коли дитина засинає. Обов’язково попросіть, щоб вона говорила вам, коли знову стане страшно.

  • Смуток

Втрата когось або чогось важливого для людини викликає горювання (горе). Воно виражається в печалі, озлобленості, вині або жалю, тузі за померлими, пристрасному бажанні знову побачити втрачену близьку людину або свої улюблені речі, іграшки. Ситуації або обставини, що нагадують про втрату, навіть через роки можуть викликати емоції горювання.

Є кілька типів таких нагадувань. Один з них — «порожні» ситуації. Це ситуації, в яких все нагадує про відсутність втраченої людини: порожнє місце за обіднім столом, спільні колись види діяльності, особливі приводи, наприклад, день народження або свята.

Це нормальні реакції, які можуть проявлятися по-різному в різних дітей і тривати роками. Хоча і хворобливе, особливо спочатку, горювання — це здорова реакція на втрату, яка свідчить про значущість втраченого. Згодом ці емоції стають менш гострими і наповнюються більш приємними спогадами про минуле.

Багатьом дітям довелося пережити як травму, так і втрату. А ті з них, хто втратив близьких раптово, схильні до дуже сильного горювання. Дитина може бути постійно зануреною в спогади про трагічні обставини смерті, і це призводить до ускладненого переживання важкої втрати. Воно проявляється у відмові від того, що раніше приносило задоволення, або від стосунків, які нагадують про втрату.

Що робити дорослим?

Розмовляйте про свої почуття з дитиною, щоб «розговорити» її. Це потрібно, щоб діти через слова проявляли своє горе. Допоможіть дитині зрозуміти, що саме думки про минуле викликають погане самопочуття. Вчіть її думати про приємне, розповідаючи або читаючи історії, слухаючи разом приємну музику, нагадуючи, що ви дбаєте про вашу загальну безпеку. Переконуйте дитину, що в трагедії не було її провини.

Іноді діти не хочуть думати, говорити і згадувати про втрачену людину. В цьому випадку не потрібно тиснути: це також нормальна реакція. Крім того, дитина може уникати розмов про смерть, щоб не засмучувати вас. Просто дайте їй зрозуміти, що ви поруч.

Важливо також допомагати дитині уникати нагадувань про втрату, які викликають дуже сильні неприємні емоції. Не забувайте, що деяким дітям потрібен тривалий час, щоб впоратися із втратою.

  • Відстороненість

Відстороненість виникає як захисна реакція від нав’язливих спогадів. Вона проявляється в спробах не говорити про травматичні події, не думати, не згадувати про них і уникати всього, що нагадувало б про пережите, включаючи місця і людей, пов’язаних з ним. Емоційність знижується до заціпеніння. Це захист від стресових реакцій на все, що викликає спогади про травму.

Крім цього, з’являється відчуття віддалення від інших, що може призвести до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.

Деякі діти можуть бути замкнутими або надмірно тихими. Дорослим може здатися, що з ними немає ніяких проблем. Однак вони можуть відчувати сильний стрес або глибоку печаль. Важливо помітити, зрозуміти це і допомагати їм так само, як і агресивно налаштованим. їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі і з друзями. Не забувайте, що такі діти також потребують розради і підбадьорення.

Що робити дорослим?

Для початку просто не хвилюйтеся, якщо те, що дитина любила раніше, перестало приносити їй задоволення. Можна наодинці з нею поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про те, що трапилося. Якщо проігнорувати цей стан дитини, вона може стати більш ізольованою, внаслідок чого зазнаватиме труднощів з адаптацією серед людей і досягатиме менше успіхів у навчанні.

Можливо, ваша дитина втратила вірного друга або його дружні стосунки змінилися. У такому разі важливо допомогти знайти нових друзів або відновити колишню дружбу.

Для травмованих дітей може бути особливо корисна громадська діяльність. Вони часто почуваються самотніми, не такими, як усі. Подумайте, як залучити дитину до активної турботи про інших дітей і дорослих або до відновлення зруйнованого.

До того ж можна запланувати приємне спільне проведення часу, наприклад, поїздку до друзів дитини, якщо вони живуть не поруч з вами.

  • Погані спогади

Постійні спогади про трагічні події, думки про пережите, повернення до травматичної ситуації уві сні та наяву — все це погіршує емоційний і фізичний стан людини після травми. Деякі діти можуть вести себе так, ніби гірші події, які коли-небудь траплялися з ними, повторюються знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек» — психічний образ, що повторюється, живий спогад про травматичне переживання.

Що робити дорослим?

Допоможіть дитині зрозуміти, що саме нагадує про те, що трапилося. Люди, місця, запахи, звуки або час доби?

А потім поясніть різницю між тим, що вже сталося, і тим, що викликає спогади. Не втомлюйтеся говорити дитині про те, що йому нічого не загрожує: говоріть це стільки, скільки знадобиться.

Захистіть дитину від перегляду новин про подію, так як це може викликати страх, що все знову повториться. Відповідайте на всі запитання, не дратуючись при цьому. Розкажіть, що відбувається і як ви працюєте над тим, щоб дитині знову не довелося пережити жахіття. Уникайте жахливих подробиць і пояснюйте будь-яку незрозумілу інформацію, яка може потривожити дитину.

  • Страх

Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати Боятися того, чого не Боялися раніше. Як правило, діти вірять в те, що їхні батьки — всюдисущі й всемогутні, а тому захистять їх від будь- яких нещасть. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою нєпохитною. Без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, і безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви не винні: це вина пережитого горя.

Що робити дорослим?

Розмовляйте з дитиною про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Забирайся, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра — і він піде. Геть звідси!»

Дитина ще не може оцінити, чи дійсно ви можете її захистити, але так ви самі нагадаєте собі про все, що вдалось іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильніше. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує.

Якщо небезпека все ж існує, розкажіть, що докладаєте багато зусиль, щоб її уникнути. Подумайте про тих, хто зможе подбати про дитину, якщо з вами дійсно щось трапиться. Це допоможе вам менше хвилюватися. Постарайтеся робити якомога більше позитивного разом, щоб відволіктися від тривожних думок.

Пам’ятка про розставання

Як підготувати дитину до вашого від’їзду? Сьогодні це одна з найактуальніших тем. У нашому житті з’явилися не тільки відрядження або відсутність вдома з якихось інших обставин, а й тривожні поїздки, розлуки з друзями, близькими людьми, з рідним місцем. Як бути, якщо дитина сильно плаче при розлуці або не відпускає вас після тривожних подій навіть у магазин?

Спочатку давайте з’ясуємо, чому так відбувається. Справа в тому, що діти дуже чутливі до розлуки з Близькими під час серйозних змін, наприклад, зміни місця проживання, хвороби, травматичних подій, свідками або учасниками яких вони стали, втрати значущих зв’язків (наприклад, Близьких родичів, друзів, улюбленої вчительки). У цей час дитина особливо вразлива і може знову мати потребу в тісному й інтенсивному контакті з батьками. Вона може чіплятися за вас, коли ви збираєтеся піти, відчувати страх при розлуці, хотіти бути з вами завжди і всюди. Причина проста: дитині потрібен стабільний, передбачуваний розпорядок дня і ваша підтримка, якою вона намагається заручитися за допомогою більш тісного тілесного контакту. Оскільки розставань не уникнути, ваше завдання — допомогти дітям впоратися із тривогами, що супроводжують цей процес.

Невеликі підказки допоможуть полегшити ситуацію з розставанням.

  • Необхідно говорити з дитиною про розставання, вислуховувати її протест у відповідь, можливий гнів і капризи, залишаючись при цьому спокійним. Можливо, подібних реакцій і не буде, хоча вони є нормальними. Дитина може реагувати на розлуку соматично: погіршенням поведінки або інтенсивним афектом. Постарайтеся відбити ці прояви, наприклад, говоріть: «Ти сердишся тому, що тобі не хочється відпускати маму (тата), ти навіть прихворів (якщо це станеться), так буває». Або: «Людям, які люблять один одного, завжди складно розлучатися». Можете коментувати: «Я пам’ятаю про тебе, я люблю тебе і тоді, коли мене немає поруч».
  • Під час розлуки не зникайте таємно, але і не затримуйтеся надовго при розставанні. Перед від’їздом чітко і ясно розкажіть, чому ви не можете поїхати разом. Вислухайте протест дитини, дайте йому висловити свої почуття, а потім відразу відбийте їх: «я розумію, що ти зараз сердишся, але я повинна йти, я впевнена, все буде добре. Коли я повернуся, ми проведемо увесь день разом». Дитина разом з кимось із дорослих (нянею, бабусею та ін.) може відзначати на календарі, скільки часу залишилося до цього щасливого дня.
  • Обміняйтеся з дитиною предметами (добре підійдуть круглі предмети, камінчики), які нагадуватимуть вам один про одного. Також можна зробити маленький альбомчик з вашими улюбленими сімейними фотографіями, щоб дитина гортала його, коли стане сумно.
  • Якщо ви плануєте бути відсутніми тривалий час, запишіть для дитини казки та побажання на ніч, щоб вона могла слухати ваш голос перед сном. Дуже важливо прослухати записи разом з дитиною кілька разів, щоб вона сприймала їх як можливість відтворити ваш образ тоді, коли ви не поруч. Інакше дитина просто тривожитиметься і сердитиметься, чуючи ваш голос і не бачачи вас.
  • Телефонуйте дитині й розмовляйте про те, як пройшов день. Причому розповідайте про свої справи теж, а не тільки розпитуйте.
  • Пишіть листи в картинках, які відображатимуть ваше життя далеко від дитини. Це дасть їй можливість розповідати вам так само про себе. У певному віці дітям простіше намалювати, ніж написати (до того ж вони просто люблять малювати), і ви як раз подасте приклад своєрідної комунікації. Листи-картинки можна надсилати факсом. Якщо такої можливості немає, то підготуйте заздалегідь кілька листів-привітань, а хтось із дорослих нехай вручає їх і допомагає дитині готувати відповідь.
  • Підготуйте до від’їзду маленькі сюрпризи, які бабуся, няня або інша людина, яка залишилася з дитиною, зможе ховати в різні місця, а потім шукати їх разом з дитиною.
  • Говоріть дитині, що сумуєте, але впевнені, що їй добре, адже вона не одна, а з близькими людьми. Акцентуйте увагу на те, яка вона доросла і самостійна, як багато вже вміє, як добре справляється з труднощами. Говоріть вголос про її нові досягнення, показуйте, як вони вас радують.
  • Будуйте плани про те, що робитимете разом, коли знову зустрінетеся.

Будь ласка, зверніть увагу! Якщо дитина сильно тривожиться при розлуці й довго не заспокоюється після розставання, у неї виявляються які-небудь симптоми, , тривалий час спостерігається регресивна поведінка (переважно в дітей молодшого віку), можливо, потрібно звернутися до фахівця-психолога.

Фото на головну
Join Us Facebook
Banerbpd 120x60
window.dataLayer = window.dataLayer || []; function gtag(){dataLayer.push(arguments);} gtag('js', new Date()); gtag('config', 'UA-126747481-9');