Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою звичайною та лагідною. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Вибухнув четвертий ректор Чорнобильської АЕС…
Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на “ДО” і “ПІСЛЯ”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони і тисячі загиблих… Спогади вільно або мимоволі переносять до подій 35-річної давнини.
Ми маємо запам’ятати уроки Чорнобиля. Маємо пам’ятати про дисципліну, порядок, організованість. Маємо пам’ятати про минуле, отямитися, задуматися, зробити висновки, щоб це минуле не повернулося ніколи. Кожному зі нас варто усвідомити, що людині, ким би вона не була, потрібно відчувати відповідальність не лише за сьогоднішній день, а й перед нащадками.
У наших серцях назавжди житимуть імена тих, хто собою захистив світ від атомного лиха, хто передчасно пішов від нас, уражений радіацією. Схилимо голови, вклонімся їм низько…
